Дмитро Куштан

Опубліковано матеріали гончарних комплексів ранньомодерного часу (XVIII століття),виявлені в середмісті Черкас 2020 року, що походять з двох археологічних об’єктів: гончарногогорна (вул. Остафія Дашковича, 7) та сміттєвої ями (узв. Старособорний, 32/1). Під час їхдослідження виявлено значну колекцію глиняного посуду та кахель. In Early Modern time Cherkasy was a small town. It was a center of Cherkasy starostvo of Kyivvoivodeship of the Polish-Lithuanian Commonwealth (Rzeczpospolita) by 1793. Finds dated to the 18thcentury are often found at the excavations here along with the materials belonging to the other periods.Such finds are mainly concentrated in the center of Cherkasy, at the territory of the Upper and Lower townaround the “Polish” castle (the modern Hill of Glory).This paper presents the ceramic complexes of Early Modern time (18th century), which wereinvestigated in Cherkasy in 2020. Materials are coming from the excavations in the city, which wereconducted by Cherkasy Ar...

Цікавим джерелом для вивчення історії України напередодні та на початку національно-визвольної війни під проводом гетьмана Богдана Хмельницького є «Щоденник» Станіслава Освєнціма («Stanisława Oświęcima Dyaryusz»). Великий інтерес представляє вміщений у «Щоденнику» опис трьохмісячної подорожі С. Освєнціма та великого гетьмана коронного Станіслава Конєцпольського із Бара в Гадяч і назад  (вересень–грудень 1643 р.). Більша частина цього шляху пролягала через Київське воєводство, яке на той час займало величезну територію на південно-східному прикордонні Речі Посполитої: від Східного Поділля до сучасної Полтавщини включно.

«Щоденник» С. Освєнціма, а саме описана у ньому інспекційна подорож магната С. Конєцпольського, містять важливу інформацію про «українні» землі Речі Посполитої станом на 40-і рр. XVII ст. Зокрема, маємо свідоцтва про майнову належність земель Київського воєводства, які розподілялися на королівські (староства, «Адміністрація селітряних маєтків») та приватні магнатські (власність Конєцпольського, Вишневеччина та ін.). Завдяки цим нотаткам фіксуємо дані про історичну географію та топоніміку краю, шляхи комунікацій. Окрім самого гетьмана великого коронного С. Конєцпольського, знаходимо згадки про інших історичних осіб, сучасників подорожі: полковників Чигиринського полку Війська Запорозького реєстрового панів Закшевського і Кшечовського, корсунського полковника пана Жабокрицького, молодого гетьманича Александра Конєцпольського, магната Єремію Вишневецького та ін.

Вводиться в науковий обіг неопублікована стаття черкаського краєзнавця, історика та археолога Михайла Федоровича Пономаренка (1920-2010). Він мабуть, єдиний із черкаських істориків, хто на початку 1980-х років, коли велася підготовка до святкування 700-річчя Черкас, здійснив критичний аналіз літописних і історичних «доказів» про заснування міста наприкінці ХІІІ сторіччя. На основі розбору літописних джерел та власних результатів археологічних досліджень він робить висновок про те, що Черкаси були засновані в литовський час, не раніше 2-ї половини XIV сторіччя і пов’язує цю подію зі звільненням Поділля та Київщини від золотоординців після перемоги литовсько-руського війська в битві на Синіх Водах (1362).

Стаття присвячена розвінчанню історичних міфів про старостування в Черкасах деяких представників роду князів Вишневецьких. Це стосується відомого козацького ватажка Дмитра Івановича Вишневецького, а також його батька Івана Михайловича, яких багато хто помилково зараховує до черкаських старост. Як свідчить аналіз історичних джерел, ні один, ні другий ніколи не обіймали зазначеної посади.

У статті повторно публікується скарб доби пізньої бронзи, виявлений в с. Старосілля Городищенського р-ну Черкаської обл. Вперше його ввів у науковий обіг ще Д. Я. Телегін у 1982 році. До складу комплексу входять п’ять предметів із бронзи: двовушковий кельт, два безвушкових кельти, жолобчасте долото та цільнолитий браслет.

D. P. Kushtan
ONCE AGAIN ON THE LATE BRONZE AGE STAROSILLIA DEPOSIT FROM CHERKASHCHYNA
Thirty eight years passed from the publication of a set of bronze tools which was found near the village Starosillia, Gorodyshchens’kyi rayon, Cherkas’ka oblast. This Late Bronze Age deposit remains one of the most known in the region. Three “celts”, sleeve chisel and cast bracelet were preserved till the present time. These finds are kept in the Museum of local history of Cherkas’ka oblast.
Starosillia deposit is important in terms of identification of main intercultural connections and contacts in the end of the 2nd mil. BC. The evidence obtained over the last several dozen years makes possible the new attribution of finds, their typology, area of spread and dating. Besides this, new publication of Starosillia deposit with drawing and photos of a high quality (it should be noted that the article of D. Telegin is lacking the drawing of one “celt”) is required. This is why we need to turn back to the deposit once again.
Two “celts” belong to the Dichevo type (Oinacu variant) according to V. Dergachev. Their origin is linked to Lower Danube center, from where these tools were spread in the North-Pontic region, the area of Noua and Sabatynivka (later – early Bilozerka) cultures. Double-eyelet “celt” belongs to Kardashynka type according to V. Dergachev. Such tools were used in late Sabatynivka and early Bilozerka time. In case of the analyzed region, such tools are referred to populations of Bilozerka culture, while the related molds were mainly found in the Lower Dnieper region. This is also the case of sleeve chisels which are being similar to the find from Starosillia. Cast bracelet from the deposit is typical for Sabatynivka and Bilozerka cultures, from which such bracelets could spread to the area of Bilogrudivka culture. Thus, the deposition of Starosillia deposit may be dated to the early Bilozerka time (HaA1), 12th century BC, when the Middle Dnieper region was inhabited by populations of Bilogrudivka culture.

Історія Правобережної Черкащини XVIII ст. досі залишається мало дослідженою у багатьох аспектах. Якщо проблеми соціально-релігійних взаємин, перебіг та основні дійові особи гайдамацького руху неодноразово ставали об’єктами історичних досліджень, то цього не можна сказати, наприклад, про господарсько-економічне життя цього регіону Речі Посполитої, персональний склад адміністративної верхівки, історію магнатських родів тощо.

Про виокремлення «східної» групи кераміки в комплексах пам’яток доби пізньої бронзи Середнього Подніпров’я. Її поширення пов’язується із функціонуванням в означений період важливої комунікації – транс’євразійського «олов’яного» шляху.

The article deals with the separation of the "east" group of ceramics in the complexes of the sites of the Late Bronze of the Middle Dnipro region. Its distribution is associated with the operation in the marked period of important communication – Trans-Eurasian "tin" road

Стаття присвячена підсумкам діяльності Черкаської археологічної експедиції, створеної в 2016 р. при ДП «НДЦ „ОАСУ“» ІА НАНУ. Її створення компенсувало відсутність на той час в області відповідного підрозділу, який міг би проводити археологічні дослідження. За три роки, що пройшли з часу появи експедиції, проведено чималу науково-дослідну роботу. У якості розвідувального підрозділу Канівської археологічної експедиції, здійснені розвідки в районі колишнього с. Бучак Канівського р-ну. Проведені археологічні шурфування в історичній частині м. Черкаси. Спільно з Черкаським міським археологічним музеєм Середньої Наддніпрянщини проведені археологічні розвідки в долині р. Тясмин (Чигиринський р-н). Нарешті, на замовлення НДЦ «РАС» ІА НАНУ здійснено розвідку на території області на відрізку понад 150 км (територією Черкаського, Городищенського, Звенигородського, Тальнівського р-нів). За результатами всіх цих робіт повторно обстежені як відомі вже пам’ятки археології (кургани, поселення), так і виявлено нові археологічні об’єкти та місцезнаходження.

This paper deals with the Late Bronze Age complexes (deposits) of molds made of stone which were found near Tokivske village, Apostolivskyi region, Dnipropetrovsk oblast, at the eastern bank of the Kamianka River, Dnipro basin. Complexes included, respectively, three and seven matrixes mainly made of shale. Molds were used for production of bronze sickles, daggers, flat adzes, sleeve chisels, celts, round disc (mirror), pins, round plaques-buttons. Most of types are typical for the Middle Dnipro region. However, some of those have analogies in wide territories of Eurasia, from the Carpathians to Central Asia.

The complexes of finds are contemporaneous to each other. It is confirmed by their dating and the presence of similar matrixes for the production of daggers in both complexes. Metal finds produced in Tokivske forms have analogies in complexes of Loboikivka (Middle Dnipro region, Donets region) and mainly the Ingul — Krasnyi Maiak (Lower Dnipro region, North-Western Pontic region) centers of metal production. Tokivske itself was located in the contact area of two large cultural complexes dated by the Middle Bronze Age, i.e. Zrubna (Berezhnivsko-Maivska Zrubna culture — BMZC) and Sabatynivka–Noua, to which those centers of metal production related. Similarities to the metal tools can be also found among the materials typical for the Central European deposits of Ópályi-Uriu-Domǎneşti. To a certain extent, analogies to the described finds are known in Kardashynka center of metal production belonging to Bilozerka culture. Therefore, the time of functioning of the workshop at the Tokivske site can be dated to the transition from Late Sabatynivka (BMZC-II after V. V. Otroshchenko) to Early Bilozerka time, BzD — HaA1 period according to P. Reineke or 13th—12th century BC. This was a time of the beginning of the so-called “The Bronze Age collapse”. In South-Eastern Europe the latter is marked by the decline of Noua–Sabatynivka and Zrubna (also known as Timber-Grave) cultural complexes and the formation of new cultures of the Final Bronze Age, from which Bilozerka and Bilohrudivka cultures were developed in the eastern bank of the Dnipro.

У статті вводяться до наукового обігу археологічні матеріали, виявлені в 2018 р. на території с. Студенець Канівського р-ну Черкаської обл. При прокопуванні траншеї водогону по вулиці Бучацькій випадково натрапили на археологічний об’єкт скіфського часу — скупчення керамічних посудин. Ця знахідка, а також поверхневі збори вказують на існування тут поселення доби раннього заліза.

Стаття присвячена проблемі походження і перших десятиліть існування міста (замку) Черкаси. Аналіз достовірних історичних джерел свідчить про його появу не раніше битви на Синіх Водах (після 1362 року), як одного з прикордонних форпостів Подільського князівства Коріатовичів. Археологічні дослідження свідчать про існування на території сучасного міста принаймні чотирьох поселень 2-ї пол. ХIV – поч. ХV ст. Одне з них розташоване в історичній частині міста – це городище Дзеленьгора, де розташовувався Черкаський замок.

У статті представлені результати рятівних археологічних розкопок 2017 р. на багатошаровому поселенні Гряда-ІІ (біля висоти «188,0»), розташованому коло с. Бучак Пшеничницької сільської ради Канівського р-ну Черкаської обл. Загоном Канівської археологічної експедиції досліджено нововиявлений об’єкт археологічної спадщини, який потрапляє у зону спорудження Канівської ГАЕС. Під час розкопок виявлені матеріали, які відносяться до різних часів: пізнього палеоліту, енеоліту (трипільська культура), скіфського часу та кін. XVII – поч. XVIII ст.

The article presents the results of rescue archaeological excavations in 2017 in a multi-layered settlement Gryada-II (at a height of "188.0"), located circle with Buchak village of Pshenichnyts’ka village council of Kaniv district of Cherkasy region. The Kaniv Archeological Expedition line explores a newly discovered object of archaeological heritage that enters the Kaniv PHES construction area. On excavations, materials were found that belong to different times: the Upper Paleolithic, the Chalcolithic (Trypillian culture), the Scythian time and the end. XVII – beg. XVIII century.

Description of the Cherkasy castle in 1552 (Appendix)

Нова редакція перекладу Опису Черкаського замку 1552 року, вміщеного у якості додатку до книги Д. Куштана та В. Ластовського "Археологія та рання історія Черкас" (2016).

Документ, окрім опису замку й міста, включає важливу інформацію про інші сфери життя черкасців і Великого князівства Литовського в середині XVI століття.

Найбільш поширеними серед українських кахлів XVII-XVIII ст. з жанровими мотивами є зображення кінного воїна – вершника. У сучасній історіографії з приводу трактування сюжету таких кахлів побутує думка, що зображено на них козаків, а сама композиція походить від герба Великого князівства Литовського «Погоні» (литовське «Výtis», польське «Pogoń»), на якому зображено лицаря, що скаче верхи на коні, зі щитом і занесеним над головою мечем. Однак на українських кахлях цей мотив зустрічається в абсолютно різних сюжетних композиціях – переважно батальних, побутових сценах та сценах полювання. Тому таке однобоке трактування сюжету потребує більш глибокого дослідження цього питання для кращого розуміння духовного світу і мистецьких смаків давнього населення України. Як можна буде переконатися нижче, мотив «Вершник на коні» мав доволі різноманітне значення в залежності від особливостей композиції.

У статті робиться спроба ідентифікації власниці золотої каблучки, виявленої під час археологічних розкопок на замчищі гетьмана Богдана Хмельницького в с. Суботів Чигиринського р-ну Черкаської обл. На основі монограми на персні робиться висновок про його можливу належність родичці Хмельницького - названій ончці Феодосії Хмельницькій

Михайло Федорович Пономаренко (1920–2010) – відомий черкаський історик, краєзнавець, археолог, з ім’ям якого пов’язана ціла епоха історико-краєзнавчих досліджень на Черкащині. Впродовж довгого часу він був головою секції археології при обласній організації Українського това¬риства охорони пам’яток історії і культури (УТОПІК). В 1950–1980-х роках займався археологічними дослідженнями на території Черкас. Саме йому на початку 1980-х років було доручено здійснити археологічні розкопки та розвідки з метою встановлення часу заснування обласного центру.

У науковому архіві Інституту археології НАН України, як додаток до наукового звіту М. Пономаренка про археологічні дослідження у Черкасах 1981 року, зберігається рукопис його статті «Скільки років Черкасам?» – п’ять аркушів машинописного тексту. Ця стаття так і не була опублікована. Причина зрозуміла: висновки Михайла Федоровича щодо віку Черкас не співпадали з офіційною (компартійною) версією, «заточеною» на відзначення 700-річчя в 1986 році. А після помпезного святкування ювілею міста ця версія стає незаперечною істиною і донедавна не робилося жодних спроб її відкоригувати. Нашу з В. Ластовським нещодавню пропозицію переглянути дату заснування Черкас у бік омолодження «стара гвардія» черкаських істориків зустріла прохолодно: від повного ігнорування до образливих закидів у соцмережах із звинуваченнями у ревізіонізмі та непрофесійності. Але, як свідчить віднайдений рукопис статті, М. Пономаренко також не погоджувався з призначеним «зверху» віком Черкас і вважав місто дещо молодшим.

У ході робіт з «підгонки» офіційної дати заснування Черкас зробили основну ставку на згадку міста в литовсько-руських літописах XVI–XVIII століть в контексті т. зв. «київського походу» великого литовського князя Гедиміна (дати різняться від 1304 до 1322 рр.), а також фантастичні оповіді російських істориків XVIII століття В. Татіщева та І. Болтіна, де переказ про заснування міста черкесами відноситься до 1282 року. Щодо літописних згадок про Черкаси, то чомусь не було враховано те, що похід Гедиміна на Київ взагалі є фантазією літописців, які мали на увазі похід великого литовського князя Вітовта на київські землі, що стався принаймні на 70–80 років пізніше, у 1393 році. Це ще наприкінці ХІХ сторіччя довів авторитетний історик В. Антонович, а його висновки підтвердив інший відомий історик М. Грушевський. Крапку в цій полеміці на початку ХХ ст. поставив фахівець з історії України литовської доби П. Клепатський. Черкаські ж історики-краєзнавці про це не згадали (або не воліли згадувати). Такою ж містифікацією є історія Татіщева–Болтіна, не підкріплена жодними документальними свідченнями. Факти говорять про інше: перші письмові згадки про Черкаси відносяться до рубежу 1370–1390 років, а це років на 80–100 омолоджує місто порівняно з офіційною датою заснування – 1286 роком.

У своїй статті М. Пономаренко, мабуть, єдиний на той час із черкаських істориків здійснив критичний аналіз літописних і історичних «доказів» про заснування Черкас наприкінці ХІІІ сторіччя. На основі розбору літописних джерел та власних результатів археологічних досліджень він робить висновок про те, що Черкаси були засновані в литовський час, не раніше 2-ї половини XIV сторіччя і пов’язує цю подію зі звільненням Південної Київщини від золотоординців після перемоги литовсько-руського війська в битві на Синіх Водах (1362). Хоча, судячи з тексту, дослідник перебував під впливом таких хибних теорій як «черкеська версія» походження міста, розташування первинного Черкаського замку на місці сучасного Пагорба Слави, а не на Дзеленьгорі.

Появу Черкас Михайло Федорович пов’язав із діяльністю київського князя Володимира Ольгердовича, якому уділ був наданий батьком – великим литовським князем Ольгердом. Така точка зору має право на існування, але, вочевидь, є помилковою. Адже після перемоги в Синьоводській битві великий князь Ольгерд передав відвойовані у Золотої Орди землі (Поділля та Південну Київщину) своїм племінникам братам Коріатовичам. Очолюване ними удільне Подільське князівство мало стати буфером між землями татар та Великим князівством Литовським. Задля укріплення південних кордонів князівства Коріатовичі взялися будувати низку прикордонних замків від Дністра до Дніпра: Кам’янець, Бакота, Скала, Вінниця, Брацлав, Сокілець, Звенигород і, ймовірно, Черкаси, як крайній східний форпост у цьому «ланцюжку». Як сказано в Супрасльському літописі (рубіж XV–XVI століть): «Ино тыи княжятя Коръятевечи три браты: князь Юръи a князь Александр, князь Костентин и князь Федор со князя великого Олгирдивым презволениемь и c помочию Литовския земли пошли в Подолскую землю. И тогды в Подолскои земли не быль ни один город ни деревомь рубленого, a ни ка¬менем будованого. ...А ис того вси Подолски городы умуровали и всю землю Подолскую осели». Про те, що початкова історія Черкас пов’язана із Подільською землею, свідчить згадка про них саме в переліку подільських міст у «Списку руських міст дальніх і ближніх» – письмовій пам’ятці рубежу 1380–1390-х років, а також той факт, що перший із відомих нам на сьогодні керманичів міста – черкаський воєвода Бедрих (згаданий 1392 року) – був слугою подільського князя Федора Коріатовича. У складі Подільського князівства місто перебувало до 1393 року, коли за наказом великого литовського князя Вітовта його захопив новопризначений київський князь Скиргайло Ольгердович і долучив до свого уділу.

Вагоме слово з приводу віку міста мали сказати результати археологічних досліджень – це і було основним завданням експедиції «Черкаси–1981», очолюваної М. Пономаренком. Консультантом робіт виступав старший науковий співробітник ІА АН УРСР М. Кучера – провідний фахівець із давньоруської та середньовічної археології. Найдавніші здобуті матеріали (головним чином кераміка), які можна пов’язати із початковою історією міста, відносилися до 2-ї половини XIV сторіччя. Було доведено відсутність на території Черкас пам’яток давньоруського часу (ряд опонентів Пономаренка намагалися довести, що місто виникло ще за часів Київської Русі). Ці висновки підтвердив і спеціальний «археологічний десант» із столиці, який відбувся наступного 1982 року – Черкаський загін Дніпровської давньоруської експедиції під керівництвом спеціаліста у галузі середньовічної археології, співробітниці Інституту археології АН УРСР В. Петрашенко.

Зрозуміло, що отримані результати не задовольняли місцевих компартійців, які з самого початку розраховували на «круглий» вік – 700-річчя. Тож датою заснування міста було призначено 1286 рік, а Черкаський замок у їх уяві вже наприкінці ХІІІ сторіччя являв собою «густой бревенчатый частокол первопоселенцев казаков-черкассов». Втім, М. Пономаренко не міг не підкоритися «лінії» партії: у тексті самого звіту Михайло Федорович таки змушений був пристати до офіційної версії про заснування Черкас і написати, що «первісні Черкаси виникли на зламі ХІІІ–ХIV сторіч». Тож можемо розглядати цей рукопис, свідомо доданий до офіційного наукового звіту, як бажання краєзнавця через десятиліття донести свою особисту незаангажовану версію походження міста. Незважаючи на те, що з часу написання роботи минуло 37 років, вона досі не втратила актуальності та є важливою не лише для історіографії, але й для практичного застосування при вивченні початкової історії Черкас.
 
Стаття дається зі збереженням авторської стилістики, орфографії та пунктуації.

Постать князя Дмитра Івановича Вишневецького – людини
надзвичайної хоробрості і відваги, палкого захисника українських
порубіжних земель від татаро-турецької агресії, славного козака і
талановитого військовика, хоч і не позбавленого авантюризму –
належить до числа найвизначніших особистостей литовської
доби вітчизняної історії.

Понині чимало сторінок життя та діяльності козакуючого
князя або ж оповиті легендами, або є недостатньо з’ясованими.
Значною мірою це стосується проблеми реальності старосту-
вання Д. Вишневецького в Черкасах і Каневі.

У роботі систематизована інформація про всі відомі на сьогоднішній день
пам’ятки археології доби пізньої бронзи регіону півдня Лісостепового Подніпров’я: поселення, курганні і ґрунтові могильники, скарби та випадкові знахідки металевих виробів і ливарних форм. Дана територія протягом всього періоду знаходилася у контактній зоні трьох культурно-історичних спільнот: зрубної, тшинецько-комарівської та Ноа-Сабатинівка-Кослоджень, які відповідали трьом великим етнокультурним утворенням Євразії. Оскільки більшість пам’яток має полікультурний характер, для зручності викладення матеріалу запропоновано періодизацію, засновану на виділенні трьох блоків синхронних культур: багатоваликово-ранньозрубний (18-16 ст. до н.е.), зрубно-сабатинівський (15-13 ст. до н.е.), білогрудівсько-білозерський (12-10 ст. до н.е.). На основі археологічного матеріалу простежується еволюція культурного комплексу населення (матеріальної культури, житлобудування, поховального обряду), а також з’ясовані основні вектори зовнішньо-культурних зв’язків, здійснено реконструкцію господарства та деяких сторін духовного життя.

В статье, на примере археологических комплексов XVII-XVIII вв. из Центральной Украины, анализируется иконография сюжетов, присутствующих на печных изразцах. Выделяются следующие типы сюжетов: 1) Геральдические; 2) Религиозные; 3) Мифологические, аллегорические, зооморфные; 4) Жанровые. Благодаря особенностям политико-географического положения региона, центральноукраинские гончары выработали свой оригинальный стиль в орнаментации изразцов, который сформировался на стыке трёх культур: западной (центральноевропейской), северо-восточной (московской) и юго-восточной (османской).

Статтю присвячено публікації решток зруйнованого монетно-речового скарбу XVII ст., виявленого у 2008 р. під час розкопок на замчищі Б. Хмельницького у с. Суботів (Чигиринський р-н, Черкаська обл.). Він складався з монет (4 шведські соліди) та золотого жіночого персня з бірюзовою вставкою. Монограма, викарбувана на персні, може свідчити про його належність представниці родини гетьмана Богдана Хмельницького.

The paper deals with the problem of the “tin” road functioning in North Eurasia in the second half of the 2nd millennium BC. Tin ore (cassiterite) was imported from Central, Southern and Eastern Kazakhstan, Ore Altai and the north of Middle Asia to be brought to Derbeden’ metalworking center of the Middle Volga and Ural region, and Loboikovka metalworking center of the Donets and Middle Dnieper region. The monopoly of tin ore mining belonged first to the Andronovo people (Fedorovo culture), and then (in post-Andronian time) to the Sargary-Alekseevka (Begazy-Dandibai) culture people. The trans-Eurasian “tin” road had two main ramifications. The first one went through Middle Ural (Cherkaskul’ and Mezhovka cultures) to the Volga and Kama (Suskan culture), where the Derbeden’ metalworking center was located. The second one went through Southern Ural, the Steppe Volga region, and the Don region towards the Dnieper (Loboikovka metalworking center) in the area Srubnaya and post-Srubnaya cultures.

This article is dedicated to the deposit of the flint blades, found in the settlement of the latest period of development of the Tripolian culture (C II) Sharin III (v. Sharin, Uman’ district, Cherkassy region, Ukraine). Regarding the analogous deposits (Halep’ye, Sandraky, Ivano-Frankovsk, Kosenovka) from the Southern Bug and Dnieper and
the Southern Bug and middle Dnestr rivers, we may consider them as deposits of raw material. Taking into account the location of the deposits (near buildings), value and prestige of the high quality flint from Volynia, this deposits can be connected with rituals. Further, the depositions were the part of a ritual of «leaving the settlements».

Стаття є спробою систематизації керамічних пічних кахлів середини XVII – початку XIX ст.ст., виявлених під час археологічних розкопок 2005-2006 рр. у м. Чигирині – колишній гетьманській столиці. Завдячуючи тому, що більшість кахлів походить з добре датованих археологічних об’єктів, стало можливим розподілити їх принаймні на три хронологічні групи: 1) середина – 3-я чверть XVII ст.; 2) кінець XVII – середина XVІII ст.ст.; 3) кінець XVІII – початок XIX ст.ст. Кожна хронологічна група пічних кахлів має певні відмінності у технології, розмірах та орнаментації. Це в свою чергу дає можливість для застосування порівняльно-типологічного методу для датування археологічних комплексів доби пізнього середньовіччя і нового часу, у яких виявлена дана категорія знахідок.

В статье публикуются материалы поздней бронзы, обнаруженные во время охранных археологиче-ских раскопок на многослойном поселении Шарин III (с. Шарин, Уманский р-н, Черкасская обл., Украина). Памятник расположен на юге Лесостепного Побужья, в регионе, с которым связано начало изучения, белогрудовской культуры эпохи поздней бронзы. Среди исследованных археологических объектов поздней бронзы: 13 хозяйственных ям и 2 каменные вымостки. Материальный комплекс поселения находит аналогии среди других поселений белогрудовской культуры юга Лесостепного Побужья и правобережья Среднего Поднепровья. Отмечены так же некоторые позднесабатиновско-раннебелозёрские элементы. Датируется памятник концом XIII – началом XI вв. до н.э.

Публикуются материалы археологических разведок, которые проводились в 2012 году на поселениях эпохи бронзы Западного и Северо-Западного Крыма (Черноморский и Сакский р-ны). Работы были связаны с паспортизацией памятников археологии. В результате обследованы как уже известные поселения эпохи бронзы (Бай-Кият, Скалистое-2, Ярылгачское, Ойрат, Ивановка-1, Ивановка-2), так и ряд новых (Яшпек, Ивановка-3). Произведена топографическая съёмка памятников, собран подъёмный материал. Находки представлены фрагментами керамики эпохи средней (катакомбная культурная общность) и поздней бронзы (сабатиновская и белозёрская культуры), изделиями из камня и кремня. На большинстве поселений встречен материал и более позднего времени: скифский, античный, средневековый.

Статья посвящена проблеме функционирования в Северной Евразии во 2-й половине II тыс. до н.э. «оловянного» пути. По нему оловянная руда (касситерит) из месторождений, расположенных на территории Центрального, Южного и Восточного Казахстана, Рудного Алтая и севера Средней Азии, переправлялась далеко на запад для нужд очагов металлообработки Евразийской металлургической провинции эпохи поздней бронзы: дербеденевского (Среднее Повожье, Приуралье) и лобойковского (Среднее Поднепровье, Подонцовье).
Монополия в оловодобыче принадлежала андроновским племенам (фёдоровская культура), в постандроновское время – носителям саргаринско-алексеевской (бегазы-дандыбаевской) культуры. Поэтому восточное направление связей было таким важным для населения Восточной Европы в эпоху поздней бронзы. Эти связи подтверждаются наличием керамики волго-уральско-казахстанского происхождения в комплексах срубной культурно-исторической общности, а позднее общности культур валиковой керамики, вплоть до Поднепровья.
Трансевразийский «оловянный» путь проходил на запад двумя ветвями. Первая шла через Средний Урал (ареал черкаскульской культуры, позднее межовской) к Волго-Камью (ареал сусканской культуры), где функционировал дербеденевский очаг металлообработки. Вторая ветвь пути пролегала через Южный Урал, Степное Поволжье и Подонье к Днепру, где действовал лобойковский очаг (ареал бережновско-маёвской срубной культуры, позднее ивановской).

В статье рассматриваются наиболее ранние металлические серпы и кельты эпохи бронзы на территории Среднего Поднепровья. Это небольшие серпы с крюком (тип Ибракаево, вариант Среднеднепровский, по Дергачёву-Бочкарёву) и безушковые кельты с кованой втулкой. Происходят они преимущественно из одиночных случайных находок, часто дореволюционного времени. Три серпа входило в состав клада (Старый Быков). Поэтому до сих пор их датировка и культурная принадлежность остаются дискуссионными. Благодаря разведкам автора на поселениях в зоне Кременчугского водохранилища ибракаевские серпы и кельт с кованой втулкой были обнаружены вместе с керамикой, которая позволяет точно их идентифицировать. Это керамика позднего этапа культуры многоваликовой керамики (культурный круг Бабино), который датируется началом эпохи поздней бронзы (XVII-XVI вв. до н.э.). Своим происхождением оба типа изделий связаны с волго-уральским очагом металлообработки раннесрубной (покровско-мосоловской) культуры.

Куштан Д., Ластовський В. Археологія та рання історія Черкас – Київ–Черкаси: Ін-т археології НАН України, 2016. – 290 с.

У монографії вперше в історичній науці здійснюється системний і комплексний аналіз археологічних пам’яток на території Черкас та його околицях, а також процесу формування та розвитку міста впродовж ХIV – ХVIII ст. На матеріалах пам’яток (стоянок, поселень, городищ, курганних та ґрунтових могильників, скарбів та випадкових знахідок) здійснено характеристику побуту, господарства, матеріальної та духовної культур давнього населення. Основну увагу при вивченні пізньосередньовічної та ранньомодерної історії Черкас зосереджено на передумовах та часі заснування міста, походженні його назви, реконструкції фортифікаційних споруд. Обґрунтовується нова версія походження міста, що спирається на аналіз історичних джерел і логіку історичного процесу. Крім археологічних, широко залучені письмові (у т. ч. архівні), іконографічні, картографічні та лінгвістичні джерела.

Для археологів, істориків, музейних працівників, краєзнавців, викладачів і студентів історичних спеціальностей, усіх, хто цікавиться минулим України.

D. Kushtan and V. Lastovskyi. Archaeology and Early History of Cherkasy. – Kyiv–Cherkasy, 2016. – 290 р.

This book represents the ɍrst comprehensive analysis of the archaeological sites at the territory of Cherkasy and its surroundings in order to analyze formation and development of the city in 14th – 18th century. Archaeological sites, such as camps, settlements, hill-forts, cemeteries, deposits and stray ɍnds allowed the reconstruction of daily life, economy and culture of the prehistoric populations. Analysis of Late Medieval and Early Modern Time Cherkasy was focused on time and factors of formation of a town, origin of its name and reconstruction of fortiɍcations. The new version of the origin of the ‘Cherkasy’ was proposed on the base of analysis of historical records and logic of European-scale urbanization process. Besides archaeological data, we used written records, including the archive documents, iconographic and linguistic records, as well as maps of different time.

The book is useful for archaeologists, historians, specialists in regional studies, and everyone interested in archaeology and history of Ukraine.

Монографія присвячена одному з найцікавіших періодів праісторії - добі пізньої бронзи (II тис. до н.е.). Систематизовано інформацію про всі відомі пам'ятки археології півдня Лісостепового Подніпров'я цього часу: поселення, курганні і ґрунтові могильники, скарби та випадкові знахідки металевих виробів і ливарних форм. На основі археологічного матеріалу простежується еволюція культурного комплексу населення регіону (матеріальної культури, житлобудування, поховального обряду), а також з'ясовані основні вектори зовнішньо-культурних зв'язків, здійснено реконструкцію господарства та деяких сторін духовного життя.
Для археологів, істориків, музейних працівників, краєзнавців, викладачів і студентів історичних спеціальностей.

This monograph deals with the Late Bronze Age (2nd millennium BC). It was one of the most significant periods in prehistory. Information on all known archaeological sites from the Southern Forest-Steppe Dnieper region, including the settlements, cemeteries, depositions and occasional finds of the metal artifacts and modules, has been systematized. The evolution of a cultural complex of the region (i.e. material culture, house-building, burial traditions) has been analyzed. Analysis of the archaeological sources makes it possible to propose the models of cross-cultural connections, economics and religion.
The book is useful for archaeologists, historians, museum fellows, professors and students, who are specializing in history and archaeology.

Військові дії Великої Північної війни 1700–1721 рр. оминули стороною Правобережну Черкащину, втім мали значний вплив на політичне та соціально-економічне життя регіону у перші десятиліття XVIII ст. Підсумком цих подій стали Прутський (1711), Константинопольський (1712) та Адріанопольський (1713) мирні договори. За ними Черкаське Правобережжя залишалося в складі Речі Посполитої. Окрім того, похід гетьмана Пилипа Орлика на Правобережжя у 1711 р. став приводом для перерозподілу магнатських володінь. Ним скористався чигиринський староста Яблоновський, коли захопив землі свого сусіда Конєцпольського.

До королівських володінь (королівщини) належало місто Черкаси з навколишніми землями, що складали Черкаське староство. До нього прилягали приватні володіння польсько-литовських магнатів – магнатерія. Після десятиліть численних воїн та насильних переселень розпочалося відродження регіону: повернення населення та реколонізація земель.

На початку XVIII ст. посаду черкаського старости обіймали польські магнати Потоцькі, а з 1736 р. – князі Сангушки. Магнатські володіння коло Черкас перебували у власності інших впливових родів Речі Посполитої (переважно польського походження або сполячених). Межиріцький, Мошенський та Білозірський ключі спочатку належали магнатам Вишневецьким, пізніше – Радзивіллам. У Смілянському, Вільшанському, Городищенському та Мліївському ключах володарювали Конєцпольські, згодом – Любомирські. Жаботинський ключ належав князям Яблоновським.

Черкаси – місто із багатовіковою історією. На превеликий жаль, ця історія містить багато невідомого, а почасти і міфічного. Ця міфічна історія (офіційно-краєзнавча) міста має цілий ряд позицій, що не відповідають історичній дійсності. Наведені вище приклади міфів історії міста Черкаси є найбільш відомими. Однак, насправді їх нараховується значно більше.